Абетка это что такое
АБЕТКА
АБЕ́ТКА, и, ж.
За допомогою Тура Дмитро виписав абетку і вже через три дні поволі читав і перечитував карту (М. Стельмах);
Один чи два рази проказала [Настя] за Чумаком абетку і вже на другий день, дивуючись сама з себе, назвала всі літери (В. Речмедін);
Після 988 р. в ужиток увійшло письмо, базоване на абетці, створеній Кирилом і Мефодієм, які поширювали християнство серед слов’ян (з наук. літ.).
2. Книжка для початкового навчання грамоти; буквар.
Відомий московський спеціаліст із старої книги О. Г. Морозов приніс “Українську абетку” Г. Нарбута. Ця книга видана 1917 року в Петербурзі (з газ.).
3. перен. Основні, початкові відомості з якоїсь науки; найпростіші положення, основи чого-небудь.
До тематики і стилю українського побутово-етнографічного театру в цей період звертаються усі без винятку трупи як до абетки творчості, джерел традиції (з наук. літ.).
(1) За абе́ткою – за порядком літер, прийнятим в абетці (алфавіті).
Словник – книга, в якій за абеткою розставлено тисячі, десятки, а то й сотні тисяч слів (Л. Первомайський).
АЛФА́ВІ́Т (сукупність букв якої-небудь писемності, розташованих у встановленому порядку), АБЕ́ТКА, А́ЗБУКА. Найдавніша, що дійшла до нас, слов’янська писемність знає два алфавіти — кирилицю й глаголицю (з наукової літератури); За місяць обидва хлопчика вже читали друкований текст. Допомогло і те, що Наташа подарувала їм ту абетку, за якою вона колись сама вчилася читати й писати (З. Тулуб); — А що, сину? Багато вже вивчив граматики. — Уже азбуку вивчив, — одказує Кирило (Панас Мирний).
БУКВА́Р, А́ЗБУКА заст., АБЕ́ТКА заст., ГРАМА́ТКА заст. Благословенна та ясна година, Коли буквар до рук бере дитина (Д. Павличко); Діждали неділі, і Іван Федорович сходив до дяка і договорив за два мішки пшениці вивчити з Кириликом граматку (Панас Мирний).
ОСНО́ВИ мн. (сукупність найважливіших відомостей із певної галузі науки), ЕЛЕМЕ́НТИ мн., ПОЧА́ТКИ мн., АЗИ́ мн., А́ЗБУКА, АБЕ́ТКА, НАЧА́ЛА мн. Тут (у Петербурзькому училищі) Олександр Саєнко здобуває основи художньої освіти (з газети); Елементи ядерної фізики; Планіметрія й стереометрія — то лише початки, азбука математики (І. Франко); Ази арифметики; Абетка біології.
Абетка это что такое
Англичане называют свою азбуку по первым трем буквам «АВС». Поляки по первым буквам латинского алфавита: А и В, получается по правилам польского языка «абетка». Но почему надо называть украинскую азбуку по-польски, не понимаю, ведь латинизация украинской письменности еще не произошла.
Хотя показываю официальную таблицу чтения украинских букв по-английски:
Хотя в статье «Национал-идиоты» в газ. «Коммунист» №1062 от 19.03.08 г. сказано дословно: «… А раз Россия совершенно другая страна («сусидня держава»), то и с русского нужно переводить, чтобы подчеркнуть свою «нероссийскость». В это же время в МИДе работает группа, которая занимается переводом украинского алфавита с кириллици на латиницу».
Чтобы не вступать в полемику с местными « щірими » я буду цитировать добросовестных и квалифицированных историков (Грушевского – этого «фальсификатора истории»[кн.А.М. Волконский] я цитировать не буду). Считаю, что спорить с украинскими нацистами как стричь свинью – визгу много, шерсти мало.
Жители южной и юго-западной Руси, по словам Ключевского, с XI века уходили под давлением кочевников на запад и север, где они стали одними из компонентов образования нынешних украинцев и русских. «Население пришедшее с XII и XIII века с Днепра в Польшу, явилось туда в качестве беженцев, несчастное и разоренное; в поисках насущного хлеба оно не могло не разойтись по чужой территории, не могло не занять в иноплеменной стране иного положения, как приниженного; религиозная рознь ограждала… чистоту русской и польской крови, но язык русских переселенцев не мог не поддаться влиянию окружающей народности: он впитал в себя много польских слов, и произношение его, конечно, тогда и начало меняться; так нарождалось малороссийское наречие… Вернувшись на родину, потомки этой руси застали здесь потомков прежних кочевников и татар: кровь их иногда сквозит в облике малоросса, в смуглости его кожи и в его характере».
Когда русь возвратилась в Поднепровье, она застала здесь чужую государственность и судьба ее с тех пор (и до середины XVII века) оставалась в иноплеменных руках. После 1240 года в Киеве осталось не более 200 домов, Киевское княжество потеряло даже внешние признаки самостоятельности: на протяжении 100 лет нет упоминания о киевских князьях. В 1299 году из заглохшего Киева митрополит Всея Руси Петр переселился на север в Москву. Так в Москве образовалось средоточие и политической и церковной власти.
Русичи, ушедшие на север, где они встретились с потомками северных русских и варягов, дают своим городам название Юго-Западной Руси (Переяславль, Звенигород, Стародуб, Вышгород, Владимир, Галич), иногда на новую родину приносили даже названия рек (например, известны три Переяславля; каждая стояла на реке Трубеж).
Эти русичи, в отличие от их западных сородичей, сохранили свои обычаи, культуру, эпос. Все народы имеют эпос: «финны, ижорцы, карелы – Калевала, эстонцы – Калевипоэг». Сообщаю дополнительно, что «Калевалу» Элиас Лёнрот (1802-1884) впервые напечатал в 1835 г., окончательный вариант был издан в 1849 г. Второе, полное издание включало в себя 50 рун (в первом издании было 32 руны из 12078 стихов) и начитывало 22795 стихов, записанное от рунопевцев в результате 11 поездок автора по Финляндии, Карелии, Эстонии и Ингерманландии. «Калевипоэг» был составлен и издан в 1857-1861 гг Крайцвальд Фридрихом Рейнхольдом (1803-1883) по предварительным материалам Фельдман Фридриха Роберта (1798-1850) которых собрал, но не успел опубликовать., германцы – саги, киргизы – Манас, туркмены, турки – Кёр-оглы, и Гёр-оглы, якуты – Олонхо, монголы, буряты – Гэсэр, русские – былины, записанные на территории собственно Великороссии, лишь на Украине нет ничего старше XVI века. [Думы украинцев ничего не воспевают, кроме казачества, они совершенно забыли свою историю, свое прошлое. Даже инструмент древних русичей – гусли, был забыт ими. Думы пелись под аккомпанемент кобзы (тюркское к о б ы з – щипковый инструмент с восемью струнами) – или бандуры (польское bandura ) – более поздний инструмент, в котором могло быть более двадцати струн].
Теперь о думах: « Сами украинофилы немало сделали для разоблачения подделок. Стало известно, например, что Дума о дарах Батория, Дума о Чигиринской победе, одержанной Наливайко над Жолкевским, Песня о сожжении Могилева, Песня о Лободе, Песня о Чурае и многие другие – подделаны в 18 и 19 вв… нет ни одной малороссийской «думы» или песни, относящейся к борьбе казаков с Польшей, до Богдана Хмельницкого, в подлинности которой можно быть уверенным [Костомаров. Историческая поэзия]».
Собственно в народе былины называли с т а р и н а м и, т.е. песнями о действительных событиях далекого прошлого. Термин «Б» (научный) был введен в 1830-х годах на основании упоминаемых в «Слове о полку Игореве» «былинах сего времени» (кстати, рукопись тоже была найдена в России).
— Ё – седьмая буква русского алфавита; введенная в 1797 г. Н.М. Карамзиным.
— Э – тридцать первая буква русского алфавита; не имеет прототипа в кириллице, восходит в букве Э, появившейся в южнославянских рукописях 13-14 вв., вероятно, связанной с соответствующей буквой в глаголице.
— Й – (и краткое) – одиннадцатая буква русского алфавита, введена в 1735 г. в гражданскую азбуку, не имеет прототипа в кириллице.
Для сравнения рассмотрим украинскую «абетку»:
абетка
Смотреть что такое «абетка» в других словарях:
абетка — и, ж. 1) Сукупність літер, прийнятих у писемності якої небудь мови і розміщених у певному усталеному порядку; алфавіт, азбука. •• За абе/ткою в алфавітному порядку. 2) Книжка для початкового навчання грамоти; буквар … Український тлумачний словник
абецадло (абетка) — алфавіт … Лемківський Словничок
Истер, Александр Семенович — Александр Семёнович Истер Портрет Род деятельности: Математик, автор учебников и учебно методической литературы Дата рождения: 29 сентября 1969(1969 09 29) (42 года) … Википедия
Истер, Александр Семёнович — Александр Семёнович Истер Род деятельности: математик … Википедия
01.100.01 — Технічні кресленики взагалі ГОСТ 2.002 72 ЕСКД. Требования к моделям, макетам и темплетам, применяемым при проектировании ГОСТ 2.101 68 ЕСКД. Виды изделий. Взамен ГОСТ 5290 60 ГОСТ 2.102 68 ЕСКД. Виды и комплектность конструкторских документов.… … Покажчик національних стандартів
Иван Андрусяк — Род деятельности: писатель Дата рождения: 28 декабря 1968(1968 12 28) (43 года) Место рождения … Википедия
Гатцук, Алексей Алексеевич — археолог и публицист, издатель «Крестного календаря» и «Газеты Гатцука»; родился в Одессе 2 декабря 1832 г. Родом Г. из малороссийских дворян Черниговской губ. Среднее образование он получил в Москве, сначала в 1 й, а затем в… … Большая биографическая энциклопедия
Alphabet Ukrainien — L’alphabet ukrainien (Українська азбука, Ukraïns’ka azbuka ou абетка, abetka en ukrainien) est l alphabet utilisé pour écrire la langue ukrainienne. C’est une variante de l’alphabet cyrillique développée à la fin du premier millénaire. Sommaire 1 … Wikipédia en Français
Alphabet ukrainien — L’alphabet ukrainien (Українська азбука, Ukraïns’ka azbuka ou абетка, abetka en ukrainien) est l alphabet utilisé pour écrire la langue ukrainienne. C’est une variante de l’alphabet cyrillique développée à la fin du premier millénaire. Sommaire 1 … Wikipédia en Français
Значение слова «алфавит»
Источник (печатная версия): Словарь русского языка: В 4-х т. / РАН, Ин-т лингвистич. исследований; Под ред. А. П. Евгеньевой. — 4-е изд., стер. — М.: Рус. яз.; Полиграфресурсы, 1999; (электронная версия): Фундаментальная электронная библиотека
Консонантно-вокалические алфавиты — буквы обозначают как гласные, так и согласные;
Консонантные алфавиты — буквы обозначают только согласные, гласные могут обозначаться с помощью специальной системы диакритических знаков (огласовки);
Слоговые алфавиты — буквы обозначают целые слоги, причём слоги с одинаковой согласной, но разные гласные могут обозначаться близкими знаками (т. н. абугиды, типа индийского письма), а могут быть совершенно разными (напр., кана); в узком смысле может не считаться алфавитом.
Использование знаков для отдельных фонем ведёт к значительному упрощению письма в результате сокращения количества используемых знаков. Также, порядок букв в алфавите является основой алфавитной сортировки.
Относительная сложность фонетических систем различных языков обуславливает наличие алфавитов неодинакового размера. Согласно Книге рекордов Гиннесса, больше всего букв — 72 — содержится в алфавите кхмерского языка, наименьшее — 12 (a, e, g, i, k, o, p, r, s, t, u, v) — в алфавите языка ротокас острова Бугенвиль (Папуа Новая Гвинея). Самой древней буквой алфавита является буква «о», которая осталась неизменной в том же виде, в каком она была принята в финикийском алфавите (около 1300 года до н. э.). (Эта буква там обозначала согласный звук, но современная «о» произошла от неё).
АЛФАВИ’Т, а, м. [от греч. alpha и bēta — названий первых двух букв греч. азбуки]. 1. Принятый порядок расположения букв в азбуке. Расставить книги по алфавиту авторов. || Совокупность всех букв, принятых в письменной системе какого-н. языка. Тюркские народности перешли с арабского алфавита на латинский. 2. Перечень слов или имен, расположенных по порядку букв, принятых в азбуке; алфавитный указатель. К книге приложен а. собственных имен.
Источник: «Толковый словарь русского языка» под редакцией Д. Н. Ушакова (1935-1940); (электронная версия): Фундаментальная электронная библиотека
алфави́т
1. перечень букв, знаков какой-либо системы письма ◆ Она сообщает ученику, что французский алфавит состоит из стольких-то и стольких-то букв; когда она хочет продолжить свое преподавание в том же школьном духе, молодой ученый останавливает ее и говорит, что поскольку он окончил и гимназию, и университет, то ему не надо начинать — вот именно — с азов, а лучше сделать так: взять какую-либо книгу и попробовать переводить, останавливаясь на том Юрий Олеша, «Книга прощания», 1930—1959 г. ◆ Когда человечество перешло на единый алфавит, названный линейным по отсутствию сложных знаков, фильмование даже старых книг стало еще более простым и доступным автоматическим машинам. Иван Ефремов, «Туманность Андромеды», 1956 г. ◆ Я потихоньку делал кальки и зарисовки, хотя уже ясно: алфавит этот нам не по зубам. Андрей Лазарчук, Михаил Успенский, «Посмотри в глаза чудовищ», 1996 г.
2. порядок букв, принятый в азбуке; сама такая книга ◆ В тайной своей канцелярии Варфоломеич не стал долго размышлять, раскрыл алфавит — зеркало жизни — на букву П, быстро нашел требуемый номер и взял с полки пачку ордеров генеральши Поповой. Ильф, Петров, «Двенадцать стульев», 1927 г. (цитата из НКРЯ)
Абетка
Абе́тка, алфавіт, азбука — сукупність усіх літер або складових знаків, прийнятих у писемності якої-небудь мови та розміщених у певному усталеному порядку. Абетки виникли в середині 2 тис. до н. е. в консонантно-звукових системах письма. Найдавніша давньосемітська фінікійська абетка, що стала основою більшості давніх і нинішніх літерно-звукових абеток, зокрема пунічної, давньоєврейської, арамейської, грецької (кін. 2 тис. до н. е.), складалася з 22 графічних знаків, розташованих один за одним у чіткій послідовності. Вони позначали приголосні звуки або напівголосні звуки й дістали назви за акрофонічним принципом (звукове значення літери відповідало першому звукові в назві літери). Можливість письма без літер на позначення голосних звуків зумовлював характер семітських мов, де семантика кореня пов’язана з приголосними, а голосні виражають словотворчі і граматичні елементи слова. Тотожним із фінікійським було розташування літер грецької архаїчної абетки, яка виникла, очевидно, у 8 ст. до н. е. Спочатку вона майже повністю збігалася з фінікійською, а згодом до неї було введено додаткові літери. Для позначення голосних у грецькій абетці було використано, зокрема, ті літери, що позначали фінікійські приголосні, чужі грецькій фонетиці.
Поступово, із виникненням західногрецького і східногрецького письма, певних змін зазнала й абетка (у формах і вживанні деяких літер). На основі західногрецького виникли італійська абетка, зокрема етруська (7 ст. до н. е.), з якої походять давньонімецькі руни (3 ст. до н. е.) і латинська абетка (6 ст. до н. е.).
За часів Римської імперії та Середньовіччя латинська абетка у зв’язку з поширенням впливу католицької церкви набула міжнародного характеру, закріпилася в писемності багатьох країн Західної і Центральної Європи, а пізніше стала основою створення французької, німецької, англійської, італійської та інших абеток європейських народів. Зі старогрецького у 5–4 ст. до н. е. виникла грецька класична абетка, а потім — греко-візантійське письмо. На 403 до н. е. грецька класична абетка складалася з 24 літер (на позначення 17 приголосних і 7 голосних звуків). Класичне грецьке письмо стало основою коптської (християнсько-єгипетської), готської, грузинської, вірменської та слов’янської абеток. Зокрема, на основі візантійського скоропису було створено глаголицю, а на основі греко-візантійського уставного письма 9–10 ст. — кирилицю. Глаголична абетка складалася з 40 літер, кирилична — спочатку з 38, згодом — із 44; із них 24 літери запозичено з греко-візантійського уставу, а інші 20, що передавали відсутні в грецькій мові звуки слов’янського мовлення, взято з інших писемних систем (зокрема, літеру ц — з єврейської абетки., ч і ш — з глаголиці) або утворено шляхом видозміни грецьких літер (порівнюючи б як видозміна грецького β, ѫ і ѧ — видозміни грецького уставного А) та використанням лігатурних сполучень кириличних літер (ь від кириличної і; ъ, ѣ — результат графічного ускладнення ь; Ψ — лігатурне поєднання ш і т; ъі — поєднання літер ъ та і; йотовані ѥ, ıа, ѩ, ѭ, ю — лігатурні сполуки кириличного і з відповідними літерами є, а, ѧ, ѭ, оу тощо). Кирилична абетка поширилася серед православних слов’ян у Сербії, Болгарії та Київській Русі, ставши основою писемних систем сербської, болгарської та східнослов’янських мов. До 19 ст. кирилиця вживалася також у румунів.
Хоча кирилична абетка утвердилася в Русі в 10–11 ст. із запровадженням християнства, грецькі літери, а потім — первісну кирилицю, цілком імовірно, стали вживати на давньоруських землях значно раніше, можливо, з 6–7 ст. н. е. Азбуку, очевидно, значно давнішу від азбуки, згаданої Храбром, і «Мюнхенського абецедарія», виявлено на стіні Софійського собору в Києві (27 літер, із яких 23 збігаються з грецькою абеткою, і 4 слов’янські — б, ж, ш, щ). Вона, можливо, відбиває «передкириличний» етап поступового освоєння грецької абетки і введення до нього перших слов’янських літер.
Графіка кирилиці упродовж 10–18 ст. зазнавала змін. У сербському письмі до неї було додано літери љ, њ, ћ, ђ, џ та ін. На Русі кирилиця також не повністю відповідала живій мові, тому з самого початку її застосування відбувався інтенсивний процес пристосування слов’янської писемності до звукового ладу давньоруської вимови: рано вийшов з ужитку юс великий (ѫ) на позначення носового ǫ, і в пам’ятках кінця 12–13 ст. він майже не трапляється, а натомість вживають літери оу. Юс малий (ѧ) почали використовувати переважно для позначення голосного а після м’яких приголосних (пѧть, мѧсо, оувѧдати).
Після поширення книгодрукування виникла суспільна необхідність в упорядкуванні абетки й правопису. За російською реформою 1708–1710 було запроваджено гражданський шрифт, з абетки усунено декілька непотрібних літер: омегу (Ѡ), псі (ѱ), ксі (ѯ), земля (ʒ), іжицю (ѵ), остаточно вилучено юс великий та юс малий (ѫ, ѧ), замість ѥ, ѩ, (ıа) введено е, я, узаконено спорадично вживані з 16 ст. літери э та я. Проте окремі з них (наприклад, ѫ, ѱ, ѵ) то поновлювали, то вилучали.
Протягом 18–19 ст. гражданський шрифт було прийнято за основу білоруської, болгарської і сербської абеток. Наприкінці 18 ст. він став також основою нової української абетки, а в Західній Україні витіснив кирилицю лише наприкінці 19 ст. Упродовж 19 ст. поступово вийшли з ужитку літери ѣ, ы, ъ і закріпилися в сучасному звуковому значенні є та ї, літерою и почали позначати звук [и] з давніх ы та і (дим, диво), а літерою і — звук і з ѣ та з о, е в нових закритих складах (ліс, сік, ніч). 10.10.1918 відбулася реформа російської абетки, що сприяло остаточному впорядкуванню української абетки у 1920-х.